2 – А с/с березень 20р. Основи медсестринства РУХ І ЗДОРОВ’Я

Викладач	Салахетдінова Я.О.
Предмет	Основи медсестринства
Група	2 – А с/с
Дата	Згідно розкладу
Тема № 21 Практичне заняття	РУХ І ЗДОРОВ’Я

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

 Актуальність теми:

            Святе завдання медицини- збереження даного природою здоров'я, а також відновлення втраченого здоров'я людини. Провідником усього раціонального з позиції здоров'я у кожної людини повинен бути, звичайно, медичний працівник і, в першу чергу , враховуючи сучасну реформу охорони здоров'я, високо­кваліфікована медична сестра. Це повинен бути знаючий спеціаліст, який сам зберігає, демонструє і пропагує науково обгрунтовані норми життя.

 Цілі практичного заняття:

Знати:

- що означають терміни "здоров'я","санологія" і "валеологія";

- основні засади і завдання санології і валеології;

- що означають терміни " індивідуальне і суспільне здоров'я";

- фактори ризику виникнення захворювань.

Вміти:

- виявити фактори, що спричиниш! виникнення захворювання у хворого;

- проводити сан.-просвітницьку роботу серед хворих і здорових;

- вираховувати показники громадськогоздоров'я.

 Зміст теми заняття:

        Рух і здоров'я

            На одній із споруд в Елладі було висічено: «Якщо хочеш бути сильним – бігай, якщо хочеш бути красивим – бігай, якщо хочеш бути красивим – бігай, якщо хочеш бути розумним – бігай». Доцільність цих слів у наш час підтверджена багатьма науковими дослідженнями. Завдяки регулярному виконанню фізичних вправ кількість звернень за медичною допомогою з приводу захворювань знижується у 2–3 рази, а частота загострень хронічних захворювань зменшується на 15–25%. Пам'ятаючи про високу ефективність фізичних вправ у зміцненні здоров'я, медичні працівники мають бути не лише пропагандистами активного способу життя, але й кваліфікованими консультантами щодо вибору фізичних вправ і організації занять. Формування людини на всіх етапах її розвитку нерозривно пов'язане з рухом, активною м'язовою діяльністю. Рух – це ознака повноцінного життя, він необхідний для розвитку та росту організму. Фізичні навантаження збільшують життєву місткість легень з 3–5  л у нетренованих, до 7 л у спортсменів, підвищують аерацію легень, що є профілактикою бронхолегеневих захворювань. Розвивається й опорно-руховий апарат – збільшується вага та сила м'язових волокон, поліпшуються збудливість, скоротливість, еластичність м'язів, координація рухів, удосконалюються сила, швидкість і витривалість організму. Під дією фізичних вправ помітно зміцнюється серцево-судинна система – серце працює більш економно, скорочення його стають потужнішими та рідшими внаслідок збільшення ваги та товщини міокарда. Поліпшення кровотоку в судинах під час фізичних вправ запобігає відкладанню на їх стінках холестерину. Фізичні навантаження сприятливо впливають на психіку людини, підвищують тонус судин головного мозку, з'являється життєрадісність, поліпшується розумова діяльність. М'язова активність значно впливає на вегетативну нервову систему, що складається із симпатичного та парасимпатичного відділів і керує діяльністю всіх органів і систем. Симпатичний відділ нервової системи тісно пов'язаний з наднирниками, що виділяють біологічно активні речовини: адреналін, норадреналін і стероїдні гормони. Вони регулюють усі життєво важливі процеси та забезпечують пристосування організму до умов зовнішнього середовища. Без цього життя людини було б практично неможливим.

           

            Інформативним показником динаміки фізичного розвитку в процесі тренувань є також дані антропометрії. Антропометрія – визначення фізичного розвитку людини шляхом вимірювання тіла та його частин, тобто зважування, визначення зросту, окружності різних частин тіла.

            Важливим показником ефективності тренувальних занять, правильності харчування та хорошого здоров'я є динаміка ваги тіла. Під час її визначення важливо завжди користуватись одними вагами, а також враховувати час прийому їжі й об'єм вжитої рідини. Зважуватися рекомендовано 1 раз на тиждень, зранку, в один і той же час, натще. Зважування проводять на добре відрегульованих медичних вагах. Важливо, щоб обстежуваний ставав на середину площадки вагів за піднятого засуву. Коли рівновага буде досягнута, засув опускають. Вагу тіла визначають з точністю до 50 г.

            Величина зміни ваги тіла дає уявлення про розвиток основних тканин організму – м'язової, кісткової, жирової. У фізкультурників-початківців і тих, хто розпочав заняття після тривалої перерви, спочатку спостерігають сильне потовиділення та незначне зниження ваги тіла внаслідок втрати організмом надлишкової води та посиленого згорання жирів. За одне заняття можна втратити 1—2 кг (через добу вага тіла звичайно відновлюється, але не повністю). З підвищенням натренованості вага стабілізується, втрата її під час занять стає меншою, а відновлення – більш повним.

            Заняття фізкультурою та спортом, як правило, поліпшують апетит. Погіршення апетиту свідчить про перевтому.

            Зріст найменше піддається змінам, тому немає потреби вимірювати її частіше, ніж 1 раз на квартал чи півроку. Зріст в положенні стоячи та сидячи вимірюють ростоміром з точністю до 0,5 см. Вертикальна планка приладу закріплена на площадці і має сантиметрові поділки. Уздовж планки пересувають горизонтально розташовану планшетку. Обстежуваний стає спиною до вертикальної планки ростоміра, торкаючись її п'ятками, сідницями, лопатками та потилицею. Голова має бути в такому положенні, щоб верхній край вушної раковини та кут ока були на одній горизонтальній лінії. Планшетку опускають на голову та відраховують поділки на шкалі по нижньому краю планшетки.

            Під час визначення довжини тіла слід пам'ятати, що зранку після сну, людина на 1–3 см вища, ніж наприкінці дня. Після тяжкої фізичної праці довжина тіла може зменшитися на 3–5 см. Це відбувається внаслідок ущільнення міжхребцевих дисків і збільшення природних вигинів хребта – лордозів та кіфозів.

            Про зміну м'язової сили під впливом тренувань можна робити висновок за показниками сили кисті та м'язів спини. Силу кисті вимірюють ручним динамометром. Для цього стискають його у витягнутій руці по 2—3 рази правою та лівою рукою. Записують найвищі показники. Середні показники ручної сили такі: у чоловіків – 35—40 кг, у жінок – 20—25 кг. Силу м'язів спини визначають становим динамометром. Середніми показниками станової сили дорослої людини вважають 130—150 кг.

            Велику інформативність щодо потенціальних можливостей дихального апарату має показник максимального об'єму повітря, який людина може видихнути після глибокого вдиху. Вимірюють вказаний показник за допомогою водного чи сухого спірометра до та після тренування. Середніми показниками для юнаків у віці 16—18 років є об'єм в межах 4000 — 4500 см³, а для дівчат цього ж віку – 3000—3500 см³. У спортсменів (гребці, плавці, лижники) ці показники можуть досягати 7000 см³.

            Про вплив занять фізкультурою на серцево-судинну систему можна робити висновок за ЧСС, яке в чоловіків у спокійному стані дорівнює в середньому 70, а у жінок – 80 скорочень за 1 хв. У спортсменів та фізкультурників серце працює більш економно, тому ЧСС у них значно менша – 50—60 скорочень за 1 хв. Після фізичних вправ, залежно від їх інтенсивності, ЧСС може зростати до 200 скорочень за 1 хв і більше. У людей зі здоровим серцем ЧСС швидко нормалізується: у разі великих навантажень – через 15—30 хв, за помірних – через 5—10. Прискорена ЧСС протягом 1—1,5 год після фізичних вправ свідчить про загальну втому організму або порушення серцево-судинної діяльності.

            Щоденник самоконтролю потрібно періодично показувати тренеру, викладачеві фізичного виховання та лікарю.

            В основу методики експрес-оцінки рівня соматичного здоров'я покладено показники фізичного розвитку людини (зріст, вага тіла, ЖЄЛ, ручна динамометрія), а також стан серцево-судинної системи.

            Дослідження бажано проводити в першій половині дня натщесерце та до фізичного навантаження. За загальноприйнятими методиками вимірюють зріст, вагу тіла, ЖЄЛ, проводять динамометрію обох кистей. Потім у положенні сидячи визначають ЧСС за 10 с, двічі вимірюють артеріальний тиск і розраховують середний показник. Отримані показники оцінюють у балах. Після цього обстежуваний виконує 20 присідань за 30 с, випростовуючи руки вперед. Якщо він не може їх виконати, то з суми, отриманої після оцінювання попередніх показників, вираховують 2 бали. Якщо навантаження виконане, то визначають загальну кількість балів з урахуванням часу відновлення ЧСС.

            Критерієм функціонального резерву й економізації функцій серцево-судинної системи є час відновлення ЧСС після фізичного навантаження, а також середний показник систольного тиску в спокої, величину якого визначають за таким співвідношенням: ЧСС х АТ сист.

                                                                                                                      100

            Відповідно до результатів експрес-оцінки соматичного здоров'я обстежених осіб можна поділити на такі групи: здорові (IV—V групи), група ризику (III група) та хворі (І та II групи). Перші три групи потребують детального обстеження в профілактичному відділенні. Експрес-оцінку можна застосовувати також під час проведення реабілітаційно-оздоровчих заходів.

 

            Проби зі зміною положення тіла у просторі

            Функціональні проби зі змінами положення тіла дозволяють оцінити функціональний стан вегетативної нервової системи: симпатичного (ортостатична) чи парасимпатичного (кліностатична) її відділів.

            Ортостатична проба. Після перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 3-5 хв. у досліджуваного підраховують частоту пульсу за 15 сек. і результат помножують на 4. Тим самим визначають вихідну частоту серцевих скорочень за 1 хв. Після чого досліджуваний повільно (за 2-3 сек.) встає. Відразу після переходу у вертикальне положення, а потім через 3 хв. стояння (тобто коли показник ЧСС стабілізується) у нього знов визначають частоту серцевих скорочень (за даними пульсу за 15 сек., помноженими на 4).

            Нормальною реакцією на пробу є збільшення ЧСС на 10-16 ударів за 1 хв. відразу після підйому. Після стабілізації цього показника через 3 хв. стояння ЧСС дещо зменшується, але на 6-10 ударів за 1 хв. вища ніж у горизонтальному положенні. Сильніша реакція свідчить про підвищену реактивність симпатичної частини вегетативної нервової системи, що притаманне недостатньо тренованим особам. Слабша реакція спостерігається у разі зниженої реактивності симпатичної частини і підвищеного тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток стану тренованості.

            Кліностатична проба. Дану пробу проводять у зворотному порядку: ЧСС визначається після 3-5 хв. спокійного стояння, потім після повільного переходу у положення лежачи, і, нарешті, після 3 хв. перебування у горизонтальному положенні. Пульс підраховують також за 15-ти секундні інтервали часу, помножуючи результат на 4.

            Для нормальної реакції характерно зниження ЧСС на 8-14 ударів за 1 хв. відразу після переходу в горизонтальне положення і деяке підвищення показника після 3 хв. стабілізації, але ЧСС при цьому на 6-8 ударів за 1 хв. нижча, ніж у вертикальному положенні. Більше зниження пульсу свідчить про підвищену реактивність парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, менше – про знижену реактивність.

            Під час оцінки результатів орто- і кліностатичної проб необхідно враховувати, що безпосередня реакція після зміни положення тіла у просторі вказує головним чином на чутливість (реактивність) симпатичного чи парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, тоді як відставлена реакція, вимірювана через 3 хв. характеризує їх тонус.

           

            Проби з дозованим фізичним навантаженням

            Функціональні проби з фізичним навантаженням використовуються переважно для оцінки функціонального стану і функціональних здібностей серцево-судинної системи.

            Функціональні проби на відновлення:

            Під час проведення даних проб враховують зміни показників після припинення навантаження. Запропоновані вони давно, коли медицина ще не мала апаратури, яка б давала змогу реєструвати різноманітні фізіологічні показники безпосередньо під час виконання м`язового навантаження. Проте ще й зараз вони не втратили своєї практичної цінності, оскільки: 1) дають змогу якісно оцінити характер реакції в процесі навантаження; 2) відображають швидкість і ефективність відновлювальних процесів; 3) не потребують складної апаратури і сама процедура відзначається простотою.

При проведенні функціональних проб на відновлення використовується стандартне фізичне навантаження. Як стандартне навантаження у нетренованих осіб найчастіше застосовують пробу Мартіне-Кушелевського (20 присідань за 30 сек.); у тренованих осіб – комбіновану пробу Летунова.

            Проба Мартіне-Кушелевського (20 присідань за 30 сек.).

            У досліджуваного перед початком проби визначають вихідний рівень АТ та ЧСС в положенні сидячи. Для цього накладають манжетку тонометра на ліве плече і через 1-1,5 хв. (час, необхідний для зникнення рефлексу, що може з’явитися при накладанні манжети) вимірюють АТ і ЧСС. Частоту пульсу підраховують за 10-ти сек. інтервали часу до тих пір, поки не буде отримано три однакові цифри підряд (наприклад, 12-12-12). Результати вихідних даних записують в лікарсько-контрольну карту (ф.061/у). Потім, не знімаючи манжети, досліджуваному пропонують виконати 20 присідань за 30 сек. (руки повинні бути витягнуті уперед). Після навантаження досліджуваний сідає і на 1-ій хвилині відновлюваного періоду протягом перших 10 сек. у нього підраховують частоту пульсу, а протягом наступних 40 сек. 1-ої хв. вимірюють АТ. В останні 10 сек. 1-ої хв. та на 2-ій і 3-ій хвилинах відновлюваного періоду за 10-ти сек. інтервали часу знову підраховують частоту пульсу до тих пір, поки він не повернеться до вихідного рівня, причому однаковий результат повинен повторитися 3-и рази підряд. Взагалі рекомендується підраховувати частоту пульсу не менш 2,5–3-х хвилин, оскільки існує можливість виникнення “негативної фази пульсу” (тобто зменшення його величини нижче від вихідного рівня), що може бути результатом надмірного підвищення тонусу парасимпатичної нервової системи або наслідком вегетативної дисфункції. Якщо пульс не повернувся до вихідного рівня протягом 3-х хвилин (тобто за період, який вважається нормальним) відновлювальний період слід вважати незадовільним і підраховувати пульс в подальшому немає цензу. Після 3-х хв. вимірюють в останнє АТ.

            Оцінка результатів проби здійснюється шляхом вивчення типів реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження. Виникнення того чи іншого типу реакції пов’язано з певними змінами гемодинаміки, які відбуваються в організмі при виконанні м’язової роботи.

Визначте Антропометричні особисті данні

Проведіть визначення функціонального стану ССС:

Проба Мартіне-Кушелевського (20 присідань за 30 сек.)

Функціональні проби на відновленн

Кліностатична проба

Ортостатична проба

Рух та здоров’я

1. Адинамія – це:

а) контрактура;

б) анкілоз;

в) відсутність руху;

г) гемостаз.

2. Гіподинамія – це:

а) зменшення рухливості;

б) зниження амплітуди рухів;

в)  відсутність рухів;

г) зниження тиску.

3. Внаслідок гіподинамії з’являються такі хвороби кістково-м’язової системи:

а)  бурсити;

б) тендовагініти;

в) артралгії й артози;

г) остеохондрози.

4. До хвороб нервової системи, що можуть виникнути внаслідок адинамії та гіподинамії належать:

а) поліневрити;

б) радикуліти;

в) невралгії;

г) енцефаломієліти.

5. До хвороб кровообігу, що можуть виникнути внаслідок гіподинамії, належать:

а)  ішемічна хвороба серця;

б) нейроциркуляторна дистонія;

в) вада серця;

г)  облітеруючії ендартеіїт.

6. Під час проведення сходової проби пульс прискорюється:

а) на 40 ударів;

б) 60 ударів;

в) 80 ударів;

г) вдвічі – втричі.

7. Під час ортостатичної проби пульс у здорових людей прискорюється:

а) на 5 ударів;

б) 10 ударів;

в) 15 ударів;

г) 20 – 25 ударів.

8. У здорової людини співвідношення ударів пульсу та частоти дихання за 1 хв становить:

а) 4 : 1;

б) 5 : 1;

в) 6 : 1;

г) 1 : 1.

9. Розмір серця здорової людини у нормі дорівнює:

а) розміру лівого кулака;

б) розміру правого кулака;

в) 1/100 ваги тіла;

г) 1/80 ваги тіла.

10. Ранкова гігієнічна гімнастика:

а) впливає на підвищення імунітету;

б)  піднімає настрій;

в) проганяє сонливість;

г) стимулює обмінні процеси.

Контрольні питання теми:

1.Визначення поняття здоров’я, індивідуальне та суспільного здоров’я.

2.Показники суспільного здоров’я: народжуваність, смертність, середня тривалість життя, захворюваність, інвалідність.

3.Фактори ризику виникнення захворювань: зовнішні та внутрішні.

4.Характеристика найбільш вагомих факторів ризику: забруднення навколишнього середовища, нераціональне харчування, гіподинамія, шкідливі звички, психоемоційне напруження, генетичний ризик. Формування здорового способу життя — головний засіб профілактики захворювань.

5. Диспансеризація — активна форма медичного спостереження за окремими групами населення. Активне раннє виявлення хворих. Роль медичної сестри в системі диспансерного спостереження за пацієнтами. Концепція здоров’я та хвороби.

6. Вплив рухової активності на оздоровлення організму.

7.Фізичні вправи як лікувальний чинник, спрямований на зміцнення здоров’я.

8.Загартування — один із факторів зміцнення здоров’я. Основні принципи загартування.

Список літератури:

Основна:

1.      Касевич Н.Н Практикум з сестринської справи. К.: Здоров’я, 1999.

2.      Лісовий В.М. Основи медсестринства: підручник / В.М. Лісовий, Л.П. Ольховська, В.А. Капустник. – 2 – е вид. переробл. і допов. – К.: ВСВ «Медицина», 2013.

3.      Шевчук М.Т. Сестринська справа. – К.: Здоров’я, 1992.